Памʼять — це МИ

Мовчання – не завжди ЗОЛОТО.

Іноді це зброя, яку заряджають десятиліттями.У 1932-му влада мовчала, коли Хліб зачиняли у коморах, а дітей у могилах без імен. У 1992-му мовчали архіви, мовчали села і мовчали ті, що вижили, бо страх не зникає з падінням прапора. І в 2022-му, коли знову горять хати, і гвалтують нашу землю, ми платимо за ту тишу, яку колись прийняли. І якщо будемо мовчати далі, то наші діти заплатять за наше.Це роман про трьох жінок, Марію, Ганну і Катерину, життя яких сплітається через щоденник, який відкривається тільки тому хто відчував біль. У ньому не тільки зерна пам’яті, а і голоси, що не змовкли навіть після смерті.«Пам’ять – це МИ» - історія про те, як замовчування вбиває вдруге. Про те, як війна народжується з непроговореної правди, і про те, що ім’я – це вже спротив. Бо не всі мертві ті, хто лежать, більшість досі стоїть у черзі, і чекає доки ми назвемо їх. Тому, що замовчаний геноцид стає циклом і влада, яка вбиває пам’ять завжди готує нову ВІЙНУ.Цей роман не вигадка, це голоси, які повернулись, щоб більше ніколи не мовчати.